Експорт зерна з портів Одеського регіону набирає обертів. Тим не менш, високі витрати на логістику роблять виробництво нерентабельним для багатьох фермерів. Сіятимуть на наступний рік значно менше, прогнозують аграрії.

“Продавати пшеницю зараз було би у збиток”, – каже фермер Віктор Шеремета з Переяслава на Київщині в сюжеті німецького мовника Deutsche Welle. Нинішні середньозважені закупівельні ціни на пшеницю становлять близько 4,5 тисячі гривень за тонну. Це вдвічі менше, ніж було до війни. Чим далі від Одеси, звідки вивозиться зерно на експорт, тим нижчі закупівельні ціни. Адже трейдерам треба довезти його до розблокованих портів, звідки воно йде на експорт. А вантажні автомобільні перевезення різко подорожчали з початку війни.

Краще притримати, якщо є гроші

“Ми притримаємо нашу пшеницю до кінця року. Сподіваємося, ціни виростуть і ми зможемо продати з прибутком”, – розповідає Шеремета DW про плани своєї агрофірми. Підстави для обережного оптимізму є: на початку жнив у липні закупівельні ціни були ще вдвічі нижчими, ніж тепер. Вони почали зростати, відколи почав відновлюватися попит після підписання міжнародної угоди у Стамбулі, яка дозволила розблокувати експорт з трьох портів – Одеси, Чорноморська і Південного.

Притримати врожай до кращих часів Віктору Шереметі допоможе безвідсотковий кредит, який його фірма отримала у банку для поповнення обігових коштів. Згідно з урядовою програмою підтримки аграріїв, держава бюджетними коштами компенсує банкам відсотки за пільговими кредитами, аби підтримати сільське господарство в умовах війни. “Однак не всім фермерам так щастить, як мені. У мене дві тисячі гектарів в обробці, таким крупним господарствам банки і раніше давали кредити більш охоче. А дрібнішим аграріям кредити часто не дають – ані пільгові, ані звичайні”, – критикує Шеремета, який є заступником голови Асоціації фермерів і землевласників України.

Витрати зросли у десятки разів

Тим фермерам, в яких немає обігових коштів, щоб не збанкрутувати, доводиться продавати зерно вже нині, за низькими цінами – часто у збиток. Інша причина – ще нерозпроданий старий врожай, через що немає де зберігати новий. Про прибутки у цих умовах можна забути, каже Віктор Шеремета, наводячи приклад кукурудзи. “До війни ми продавали кукурудзу з прибутком у 100 відсотків. Зерно ми здавали зернотрейдеру “Нібулон” на річковому терміналі на Дніпрі, що зовсім поряд з нашим господарством. Доставка до покупця обходилася нам в один євро за тонну. Тепер ми фурами у біг-бегах возимо кукурудзу до Литви. Доставка до покупця коштує 80 євро за тонну. Виходить, продаємо без прибутку, за собівартість”, – пояснює підприємець.

З початку війни річковий флот “Нібулону” – одного з найбільших зернотрейдерів України і єдиного, який возив зерно Дніпром – повноцінно не працює. Адже порт Миколаєва, де знаходяться перевалочні потужності, досі заблокований. Без річкового транспорту зростає попит на автомобільний, що робить логістику ще дорожчою. І це – лише один з чинників. “Через значне ускладнення логістики, недоступність оптимальних маршрутів (блокування портів, пошкодження залізничної інфраструктури, знищення складів тощо) вартість перевезень зернових та олійних дуже суттєво виросла. Їх доставка від місця виробництва в Україні до пункту перетину державного кордону виросла в середньому у 5-6 разів”, – зазначили у пресслужбі “Нібулону” у відповідь на запит DW.

Стамбульська угода – не панацея

Кількість кораблів, які виходять із зерном з портів Одеси, залишається невисокою – не всі судноплавні компанії готові відправляти кораблі у зону бойових дій. Ризикованість перевезень відбивається на їхній вартості, так само дороге і страхування кораблів. Тому у компанії “Нібулон” зазначають, що паралельно з початком експорту через Одесу продовжують і вивіз зерна баржами з порту Рені на Дунаї до румунського порту Констанца. “Експорт зернових в рамках Стамбульської ініціативи деякою мірою, але далеко не повністю, дозволяє полегшити стан експортерів, які мають доступ до перевантажувальних потужностей в розблокованих портах”, – наголошують у “Нібулоні“.

Зернотрейдер прогнозує, що через дорогу логістику і низьку рентабельність виробництва зернових цієї осені можуть різко, до 40 відсотків, скоротитися посівні площі озимих культур – пшениці, ячменя і ріпака. А якщо вартість логістики суттєво не знизиться протягом найближчих місяців, то наслідки для посівної кампанії кукурудзи, соняшника і сої наступної весни будуть ще гіршими, застерігають у “Нібулоні“. З таким похмурим прогнозом погоджується і заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР) Денис Марчук. “Один з факторів, чому не сіятимуть зерно чи ячмінь, – занизькі ціни, які не покривають витрати. Собівартість тонни пшениці нині – близько 5-5,5 тисяч. А закуповують зараз по чотири тисячі гривень. Багато хто у таких умовах вирішує протримати поля взимку під паром і подивитися, якою буде ситуація на ринку навесні”, – констатує Марчук.

 

Хай кукурудза стоїть на полі

За словами представника ВАР, нерідко фермери навіть вирішують не збирати кукурудзу нині, а залишити її стояти у полі до весни. Проблема не лише у тому, що часто немає де зберігати зерно, але й у тому, що висушувати зібране дуже дорого через високі ціни на газ. “Якщо наступної весни закупівельні ціни не будуть значно вищими, то ярі культури також багато хто не зможе або не захоче засівати. Тоді питання загрози голоду у деяких регіонах планети постане так само гостро, як воно вже постало до підписання Стамбульської угоди”, – прогнозує Денис Марчук.

Він наголошує, що для повноцінного відновлення закупівельних цін на зерно треба відновити й обсяги експорту. А зробити це буде неможливо, якщо не поширити стамбульські домовленості й на порти Миколаєва, каже заступник голови Всеукраїнської аграрної ради. До нормалізації цін на внутрішньому ринку, переконаний Марчук, крім пільгових кредитів важливим чинником підтримки фермерів могли би стати державні закупівельні інтервенції. Консультації з урядом з цього приводу, зазначає представник ВАР, уже ведуться.

Читайте також

Судно із українським зерном для країн Африки прибуло до Джибуті