Кілька десятків кораблів вийшли з деблокованих українських портів Одещини, відколи 22 липня у Стамбулі за посередництва Туреччини і ООН було підписано угоду, що відкрила шлях експорту зерна. Один з найперших кораблів був зафрахтований ООН в рамках Продовольчої програми, аби перевезти 23 тисячі тонн пшениці до охопленої голодом Ефіопії. Загалом же, за даними Адміністрації морських портів України, на міжнародні ринки надійшли понад 600 тисяч тонн зерна. У відомства амбітні плани: вже невдовзі довести кількість суден, що виходитимуть із зерном з портів Одеси, Южного і Чорноморська до ста на місяць. До цього, однак, ще далеко.

Судноплавні компанії не поспішають

Більшість кораблів, що вийшли “зеленим коридором” через Стамбул за перший місяць, лише вивозила після тривалого простою зерно, завантажене ще напередодні війни. “Темпи контрактування нових партій поки не дуже високі. Ринок не надто довіряє росіянам і очікує сюрпризів. При цьому ставки фрахту дуже коливаються навіть впродовж дня. Ми бачимо неоднозначні сигнали від Російської Федерації – то вони стріляють по Одеській області, то по порту Миколаїв, то їхні бойові літаки заходять на територію, де проходять зернові шляхи. Тому ринок у напруженні”, – констатує Павло Мартишев з Київської школи економіки (КШЕ).

У дослідженні КШЕ, оприлюдненому на початку серпня, Мартишев з колегами за оптимістичним сценарієм прогнозували додаткові надходження від експорту зерна завдяки розблокуванню портів на рівні 5,5 мільярда доларів. Однак поки такий сценарій далекий від реалізації.

Величезні надбавки за ризик

Геннадій Іванов, виконавчий директор компанії BPG Shipping, точно знає, як перевозити вантажі в умовах війни. Протягом десяти років він шукав кораблі для перевезення продовольства до охопленого війною Ємену. Тепер Іванову треба знаходити судновласників, які в умовах війни вивозитимуть зерно з його рідної Одеси. “Судновласників, які мають системний досвід роботи у потенційно небезпечних зонах, таких як Ємен або Західна Африка, і також готових розглядати вхід в Україну, – меншість на ринку. Вони розуміють, що фрахтові ставки значно вищі, ніж, наприклад, у сусідній “мирній” Румунії чи Болгарії”, – каже менеджер з морських перевезень.

Іванов налаштований оптимістично: що довше без інцидентів триватиме експорт зерна “зеленим коридором”, то більше судновласників наважуватимуться заходити в українські порти. “На момент підписання зернової угоди озвучені страховиками очікування страхової ставки були чотири-п’ять відсотків від застрахованої вартості судна на період сім днів. Сьогодні ставки страхування становлять від одного до півтора відсотків від застрахованої вартості судна на період сім днів – це близько 200-270 тисяч доларів на тиждень”, – зазначає фахівець.

Україні складно конкурувати

Зафрахтувати судно для вивозу зерна з України на сьогодні коштує на 8-12 тисяч доларів на день більше, ніж у сусідній Румунії, підрахував Геннадій Іванов. Крім того, тривалі перевірки у Стамбулі дорогою до України і на шляху назад, а також інші організаційні труднощі призводять до того, що зернотрейдерам доводиться сплачувати судновласникам за додаткових сім-дев’ять днів оренди у кожний рейд. Перевірки у Стамбулі були вимогою росіян, щоби буцімто унеможливити перевезення зброї. “Все це в середньому призводить до різниці фрахту між Румунією та Україною у 25-35 доларів за тонну”, – підсумовує Геннадій Іванов.

Ці видатки знижують рентабельність експорту українського зерна, українські аграрії отримують менше за свою продукцію. Натомість ця цінова різниця у логістиці – конкурентна перевага для росіян, хоча і на російському напрямку судновласники нині вимагають, як кажуть фахівці, деякі надбавки за ризик. “Росія очікує цього року рекордний врожай пшениці у 90-92 мільйони тонн. За таких обставин російська пшениця домінуватиме на ринку. Росіяни можуть демпінгувати, надавати знижки. Вони вже частково витіснили українську пшеницю з таких важливих ринків як Туреччина і Єгипет”, – каже Павло Мартишев. Росія відхопила в України шматок експортного пирога і на ринку соняшникової олії, констатує експерт. “Чимало заводів з початку війни не працюють, тому замість олії Україна нині експортує неперероблене насіння соняшника. А це дає значно менше валютної виручки”, – нарікає Мартишев.

 

Куди дівати мільйони тонн зерна?

За оцінками експертів, на складах залишаються загалом близько 18 мільйонів тонн зернових, передбачених на експорт. Особливо скрутно може бути фермерам, які вирощують кукурудзу. “У вересні-жовтні збиратиметься новий врожай, і якщо експорт значно не пришвидшиться, то не буде де зберігати близько 10 мільйонів тонн кукурудзи”, – застерігає Павло Мартишев. Він переконаний, що багатьом українським аграріям, переважно невеликим, потрібна підтримка міжнародних донорів для будівництва тимчасових зерносховищ, а також для кредитування нового врожаю.

Аграрний експерт Гайнц Штрубенгофф (Heinz Strubenhoff), який багато років працював у структурах Світового банку в Україні, переконаний, що зернова угода лише тоді дасть відчутні результати, якщо міжнародні партнери допоможуть українцям мінімізувати ризикові страхові премії за фрахтування суден. “Росія зацікавлена у тому, щоби і надалі панувала невизначеність, а страхові премії залишалися високими. ЄС і США мають бути зацікавлені у тому, щоби підтримати Україну у перестрахуванні ризиків і зробити експорт українського зерна більш конкурентоспроможним”, – каже незалежний аналітик. Він побоюється, що непевна економічна доцільність експорту зерна може змусити чимало українських фермерів садити наступного року більше рапсу і соняшника або взагалі не засівати частину площ. Таким чином, з точки зору продовольчої безпеки, яка була у центрі міжнародної уваги, коли підписувалася угода у Стамбулі, користь від неї може у середньостроковій перспективі виявитися дуже обмеженою, застерігає Штрубенгоф.

Джерело DW.com