Ціни, міни, (не)реалізація та мобілізація: найбільші виклики й проблеми фермерів під час великої війни

І посівна, і збір урожаю цьогоріч видалися непростим квестом для українських фермерів. Без перебільшення – квестом на виживання. Серед небезпек – як заміновані поля, обстріли, пожежі й окупація, так і зміни на ринку, що утруднюють реалізацію продуктів.

Аграрії гинули під час роботи на полях, підриваючись на нерозірваних снарядах, втрачали техніку. А генеральний директор аграрного гіганта “Нібулон” Олексій Вадатурський був убитий ворожим “прильотом” у власному домі.

І лише після тривалих баталій на дипломатичному фронті вдалося відкрити так званий “зерновий коридор”, зменшивши ризики голодної смерті у країнах Африки.

За даними Forbes, лише впродовж липня через пожежі (переважно спричинені російськими обстрілами) Україна втратила 317 тис. тонн зернових, було знищено близько 70 тис. га посівів пшениці та ячменю. З них 14 556 га –  в Миколаївській області.

“Новинарня” поспілкувалася з аграріями “гарячої” в усіх сенсах Миколаївщини і з’ясувала, що зараз турбує їх найбільше.

“Обстріли й пожежі – не така біда, як неможливість продати зерно”

На Півдні гаряче, і це не лише про погоду. Хоча те, що могли, аграрії на полях зібрали, тут постійно горить. А те, що не горить – нерідко вже випалене.

Богдан Вітвіцький – директор ТОВ “Агрофірма Корнацьких”. У розпорядженні підприємства – 15 тис. га орної землі, де вирощують соняшник, пшеницю, озимий ріпак та кукурудзу.

“Постраждали окремі поля кукурудзи – коли російські ракети збивали сили ППО, – розповідає підприємець. – Є пошкоджені поля. На сусідніх полях, розташованих поруч із місцями, де були вибухи, трактори колеса собі різали…”

Однак

ОСНОВНА БІДА ДЛЯ СІЛЬГОСППІДПРИЄМСТВ – НЕ ТАК ОБСТРІЛИ Й ПОЖЕЖІ, ЯК РИНКИ ЗБУТУ ТА ЦІНОВА ПОЛІТИКА.

Ще на початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що через блокаду з боку російських військ морські порти України не працюють. А отже, заблоковано й вивезення продукції.

“У нас на складах було збіжжя ще з минулого року. Ми розуміли, що скоро жнива, тож докупили полімерні рукави для зберігання [зерна], докупили обладнання для його закладання. І близько 16 тис. тонн пшениці заклали в рукави. В принципі, зі зберіганням ми справляємося”, – каже підприємець.

Ці рукави неабияк виручають аграріїв у ситуації, коли російські терористи зумисне б’ють по елеваторах та складах для зберігання продукції. Проте дозволити їх собі може не кожне господарство. Окрім того, що для завантаження збіжжя в такий вид “упаковки” необхідна спеціальна техніка, рукави й самі по собі коштують певних грошей. При цьому зерно в них може зберігатися лише певний час (зазвичай максимальний термін – 7 місяців), а сам рукав є одноразовим: після вивантаження зерна його неможливо використати повторно.

Тому для дрібніших підприємств, які не мають власних складів чи коштів для тривалого зберігання зібраного збіжжя, неможливість швидко реалізувати зібране зерно – це майже катастрофа.

Ще один наш співрозмовник, Валентин Кучеренко, представляє приватне підприємство “Інтер-В”, у володіннях якого – понад 2 тисячі гектарів. На них вирощують соняшник, пшеницю, ячмінь, ріпак, просо, кукурудзу. Підприємство активно допомагає армії, зокрема своїм коштом лагодить військовим автівки. На щастя, його збіжжя не постраждало, проте також виникли труднощі економічного характеру.

І одна з найбільших проблем – реалізація.

ЗА ДВА ТИЖНІ ПІСЛЯ ЗБОРУ ВРОЖАЮ ПІДПРИЄМЕЦЬ НЕ ЗМІГ ПРОДАТИ ЖОДНОЇ МАШИНИ ЗЕРНОВИХ.

“Ми спостерігаємо за цими суднами, що відходять з Одеси, ми це все бачимо, відслідковуємо. Але забирають тільки те, що було куплено раніше. Тобто нової закупки поки немає. От і все. Немає реалізації, і як воно буде далі – я навіть не знаю!” – скаржиться Валентин.

Чоловік переконаний, що насправді цього року їхній компанії “пощастило”, адже станом на початок великої війни вже встигли купити найнеобхідніше.

“Ми вже тоді на 5 “із копійками” мільйонів гривень закупили насіння, хімію, все решта. Тобто в цьому сенсі змогли нормально провести посівну. Навесні сіяли переважно соняшник і просо, бо все інше росло ще з осені.

Завдяки тому, що є свої комбайни, своя база, є склади, де зберігати, і свій транспорт, щоб перевозити – проблем у нас не було. Єдине, що, бувало, доводилося день-два чекати, коли прийде бензовоз із дизпаливом.

А от у сусідів поряд ситуація значно гірша. Бо немає чим косити, а вартість [роботи орендованого] комбайна доходила від 1,5 до 2 тисяч гривень за гектар. І нема де зберігать. Якщо раніше вони косили “на колеса” й одразу везли на порти, то зараз це велика проблема. Я навіть не знаю, куди вони його дівають”, – каже Кучеренко.

Читайте також:
З портів Одещини вийшов найбільший караван суден з початку “зернової ініціативи”

“Якщо наших працівників мобілізують – хто буде сіяти і збирати зерно?!”

Як розповідає Богдан Вітвіцький, наразі вдалося реалізувати лише озимий ріпак – близько 10 тис. тонн. А от по зерновій групі реалізації ще не було.

Уся продукція експортується.

“Зараз відвантажуємо в порти озимий ріпак. Але маленькими кількостями, бо наші вантажівки зайняті збиранням соняшника. Тому вивозимо частково”, – розповідає агропідприємець.

За його словами, зараз ситуація відносно стабілізується. А от на початку весняно-польових робіт була справжня катастрофа – і з паливом, і з фінансами, і з робочими руками:

“Зараз є проблема з кадрами – у всіх вона є. У нас із 330 працівників вдалося забронювати від мобілізації тільки близько 90.

При тому, що ми підписали договори про виконання мобілізаційних завдань. Наприклад, у переліку професій, які підлягають бронюванню, чомусь немає механізатора. Також, коли бронюють представники сільгосппідприємства, в переліку немає трактористів. Чим думають наші керівники чи політики, які складали ці списки?!

Бронювання людей, які не мають військового звання, можливе від 35 років, а які мають звання – від 45 років. У нас багато працівників, які ще не досягли такого віку. А отже ми, на жаль, не зможемо їх забронювати. Тобто в будь-який день у нас можуть забрати людей! Я не уявляю, що ми будемо робити”.

Ще одна проблема – це неможливість взяти кредит та виключно готівковий розрахунок.

“Усі обіцяли обігові кошти, але насправді ніхто нічого не дав. Більше того: у нас із банком була підписана кредитна угода на 16 мільйонів, ті гроші були виділені під заставу, вони були на рахунку. А 28 лютого банк їх списав в односторонньому порядку”, – розповідає Валентин Кучеренко.

Попри те, що за минулий рік прибуток його підприємства становив 21 мільйон гривень, тепер

ЖОДЕН БАНК НЕ ДАЄ ЙОМУ КРЕДИТУ. АДЖЕ МИКОЛАЇВ ВВАЖАЄТЬСЯ У “ЧЕРВОНІЙ ЗОНІ”.

“Я не розумію, про що думає Київ?! – обурюється підприємець. – Немає безготівкового розрахунку! Ніхто податків не платить, ось у чому питання, розумієте?! Щось із цим треба робити. Раніше в мене жодна машина не продавалася за “нал” – жодна!”

 

“Усі будуть сіяти ріпак. Бо вирощувати пшеницю й інші зернові – це тепер суцільний збиток”

На часі – посадка озимих. І цей етап, за словами Богдана, поки що триває за планом:

“Озимий ріпак ми вже засіяли – 3600 га. Посів озимої пшениці теж триває – ми його проводимо одночасно зі збиранням соняшника”.

При цьому, скаржиться підприємець, сіяти деякі культури – це зараз працювати собі на збиток:

“Зараз ми реалізували соняшник по 350-390 доларів за тонну. А минулого року ця цифра доходила до 900! А про ціни на добрива я взагалі мовчу. Селітру торік улітку купували по 8 тис. гривень за тонну, а цього літа доходило до 35 тис. Оце катастрофа! Багато хто просто не зможе її купити. Ми частково закупилися, але не в повному обсязі. І не знаємо, як там далі буде з ринком…”

А Валентин Кучеренко взагалі переконаний, що через падіння ціни на продукт і зростання цін на добрива сіяти зернові більше немає жодного сенсу.

“Щодо посіву на осінь, то одразу скажу, що зернова група випадає геть! – бідкається сільгосппідприємець. – Бо виходить така ситуація, що заробили комбайнери, заробили перевізники товару, всі заробили – а ти сидиш і думаєш: а що ж в тебе залишилося? Ми будемо сіяти на осінь, але зернову групу скоротимо до мінімуму. Якщо зазвичай я сіяв десь 1000 га, то зараз якщо буде 400, то слава Богу.

І так думаю не тільки я. Усі будуть сіяти ріпак. Бо з ним витратна частина – вважай, що “нуль”, а прибуток – більш-менш. Я взагалі боюся, щоб не дійшло до того, що ми пшеницю будемо ввозити з-за кордону. А воно все до цього йде. Якщо ситуація не поміняється, то зернова група аграріям геть не цікава. Звісно, ми розуміємо, що то продовольча безпека держави. Але ніхто не буде сіяти те, що приносить збитки“.

 

“Ми готові в господарство купити HIMARS, аби росіяни швидше пішли геть!”

Ще менше пощастило фермерам, чиї поля опинилися під окупацією або в зоні бойових дій, зокрема в Снігурівському районі.

“Багато хто прибирав поля під вибухи снарядів”, – згадує Валентин.

Богдан розповідає, що спілкується з фермерами у окупованому Херсоні: “В них проблема з фінансуванням, із добривами, з насінням. І вивозити не дають, і самі не купують”.

Дехто з фермерів принципово відмовився сіяти, щоб урожай не дістався загарбникам.

“Мені нічого не треба. Хай воно як буде, ми самі розберемося! – каже Валентин Кучеренко. – Чим більше ми заробимо – тим більше зможемо дати!

Я РОЗМОВЛЯВ ЗІ СВОЇМИ, ТО ВСІ ВЖЕ ГОТОВІ В ХАЗЯЙСТВО КУПИТИ ПО РАКЕТІ HIMARS, ЩОБ ТІЛЬКИ ПИТАННЯ ВИРІШИЛОСЯ.

Аби за Дніпро їх вигнати! Повірте мені, хто-хто, а фермери  –  всі за перемогу й готові працювати на перемогу”.

Непереливки й малому бізнесу.

Василь (ім’я змінено на його прохання) із родиною тримають коней та овець. Чоловік також нарікає на подорожчання.

“Ціни виросли на все. Самі пам’ятаєте, яка була обстановка на самому початку, коли необхідно було займатися заготівлею сіна – дизельного палива тоді або не було, або воно з’являлося за такою ціною, що страшно було підходити до заправок. Так само була порушена можливість підвозу нитки для прес-підбирачів, запчастин і всього іншого. А в тих господарствах, які ближче до зони обстрілу – там є і втрати серед худоби”, – розповідає Василь.

Тварини в господарстві Василя фізичних ушкоджень не зазнали. Але постраждали морально: під дією стресу від обстрілів повиривали огорожу. Виручили волонтери та небайдужі колеги: “Подзвонила жінка, назвалася Ольгою. Каже: чула, що у вас є коні та вівці, чим ми можемо допомогти? Я розповів, що у нас худоба після обстрілу повністю порвала огорожу, надіслав їм фото й відео. І вони дуже швидко допомогли: вже за кілька днів своїми силами все відновили”.

Допомагають волонтери і медикаментами та кормами для тварин.

До повномасштабного вторгнення Василь виготовляв на продаж сири. Однак зараз цей бізнес став на паузу. Виготовляє по-мінімуму, лише для себе – аби не втратити навички. І тут, як і у випадку великого бізнесу, постає проблема реалізації.

“По-перше, дуже багато часу забирає переховування від обстрілів. Тут би встигнути корми заготувати, зробити все необхідне, – пояснює фермер. – І друге – у нас багато людей роз’їхалося. Тих, хто споживав і купував нашу продукцію, на жаль, зараз тут немає…”

Проблем додала ще й посуха, що випалила траву. Це ускладнило підготовку до зими.

“У нас на півдні Миколаївської області з цим узагалі біла. Дощів цього року, вважай, взагалі не було, тому особливо не заготували. Досі продовжуємо заготовляти сіно – де знаходимо якісь клаптики зеленої трави, то викошуємо. По фуражу – щось закупили самі, з чимось допомогла Федерація кінного спорту України. Готуємося [до зими]”.

Василь розповідає, що в деяких господарствах російські ракети влучили просто в корівники: “Загинули корови, знищені всі апарати машинного доїння. А там, де люди займаються вівчарством на кордоні з Херсонською областю, внаслідок “прильотів” дуже багато овець загинули. Ну, або були поранені… але ж ви розумієте, що якщо у вівці дві ноги перебиті, то це вже все”.

Степові ландшафти ускладнюють заготівлю дров на зиму. Але в цьому випадку наявність овець у господарстві рятує.

“Ми, як у старі дідівські часи, заготували лампачики – і вже котру зиму палимо ними пічки, – ділиться господар. – У степу по-іншому неможна. А тим паче в наші часи. Газопровід перебили – і все! Головне, аби не прилетіло, тому що якщо прилетить, то вже ніхто нічого палити не буде”.

Як і більшість колег, він мріє, щоб війна пошвидше закінчилась. Адже скотарство без ринків збуту продукції приносить самі збитки. Навіть продати худобу під час війни проблематично: “У мене на сьогодні є п’ять голів, яких я готовий продати. Раніше я б о цій порі року швидко з цим упорався, а зараз не можу продати навіть одного. З тієї простої причини, що ті господарі, яким це могло бути потрібно, або під окупацією, або їм просто не до коней. Багато хто виїхав за кордон.

На жаль, війна нам принесла дуже багато несподіванок і біди. Уявіть – людина багато років працювала, розводила й ретельно відбирала поголів’я корів – і одним прильотом ракети все це в одну мить знищено. Без допомоги відновити все це господарство навряд чи вийде”.

***

Уздовж полів видніються скелети розстріляних сонячних батарей – ще якісь поля залишаться без врожаїв. До військових прибиваються осиротілі свійські тварини – кози, корови. Чорний військовий гумор називає корів і коней “найкращими розмінувальниками”.

Та попри все, можна вважати, що цьогорічну битву за врожай Україна виграла.

Принаймні міністр аграрної політики і продовольства України Микола Сольський під час телемарафону зауважив, що хоч урожай 2022 року й менший за врожай-2021, однак значно більший, ніж можна було очікувати за таких обставин. А отже, для внутрішнього споживання зерна точно буде більш ніж достатньо. Якою буде ситуація надалі – залежатиме від того, чи зможуть аграрії реалізувати свою продукцію за прийнятними для них цінами і в належні строки.

І, звісно, від наших Збройних сил.

Слідкуйте за нами в соцмережах
Facebook https://www.facebook.com/bizagro
Telegram https://t.me/bizagro

Читайте також
Аграрії планують скоротити посіви озимих на 30%