«Люсю, Рошен, ходімо!» – Володимир Альохін з села Павлівка Донецької області гукає вівчарок породи бордер-коллі, і ті мчать за автомобілем до отари вдалині за селом Новостав, що на Волині.
За вівчарство він взявся, можна сказати, випадково, хоча за освітою зоотехнік. Чоловік довго був на газових родовищах на Півночі Росії, а в 1990 році повернувся додому. Спочатку працював на газифікації, а потім разом з партнером вирішив вирощувати гриби. Для цього купив фруктосховище площею понад тисячу квадратних метрів та ще вдвічі більше підвальних приміщень.
Справи йшли непогано: господарство щодня давало від 200 до 1000 кілограмів продукції. І це було задіяно лише 1300 квадратів.
Проте на якомусь етапі Володимиру стало нецікаво просто заробляти гроші.
Нове заняття йому підказало саме життя. Якось товариш запропонував купити зо два десятки овець. Мовляв, матимеш м’ясо, а крім того, ще й територію навколо фруктосховища не треба буде косити, бо тварини вискубуть усе. Володимир погодився і непомітно захопився новою для себе справою.
Почав цікавитися вівцями, вивчати породи. Врешті дійшов думки, що треба завести гіссарську породу – курдючно-м’ясного напрямку. Перших тварин завіз із Криму, потім купив племінних овець з Казахстану. Потроху втягнувся у тваринництво. Отара Альохіна налічувала до 800 голів.
Коли почалася війна, Володимир вивіз сім’ю у безпечне місце, а сам повернувся в господарство. Допомагав виїжджати з окупованої території знайомим.
Якось під час обстрілу з міномета загинуло понад 100 овець. Частину туш запропонував сусідам, а решту мусив просто покинути. Тоді ж вирішив вивозити поголів’я. Півтори доби вони з двома помічниками гнали близько 500 овець на віддаль 50 кілометрів. Прихистив їх в одного господаря, а сам почав шукати, куди ж перевезти тварин. Було кілька пропозицій, але Володимир пристав на запрошення давнього товариша з Волині.
Василя Мельника він знав ще з довоєнних часів. Обидва займалися вівчарством, спілкувалися, обмінювалися племінними тваринами. З часом професійні стосунки стали більш дружніми. Тому коли Василь запропонував приїжджати до нього, Володимир Альохін довго не думав.
Овець повантажили на спеціальний транспорт. Це забрало чимало часу та коштувало грошей, попри те, що перевізники зробили знижку. Так отара опинилася на Волині.
Володимир зізнається, що місцеві добре прийняли його. Особливо потішив фермера старший чоловік, який сказав, що радий приїзду в його село такої освіченої людини.
На початках тварини важко переносили волинський клімат, нову місцину, почалися хвороби. Довелося докласти чимало зусиль, аби вилікувати овець, та з часом ситуація покращилася.
Треба сказати, що Володимир та Василь об’єднали свої отари в одну. Володимир каже, що твердо вирішив: половину приплоду віддасть товаришеві. А ще купив йому шестирічного англо-арабського жеребця Флойда. Нині кінь вже освоюється на фермі. Та й Володимир сідлає Флойда, аби проїхатися і поглянути на отару.
«Мене хочуть підтримати в громаді, і я мушу бути їй корисним. Я шукав місце не там, де з мене здуватимуть пилинки. Я шукав однодумця, який працюватиме разом зі мною», – розповідає Володимир.
Здається, він його вже знайшов.
Сергій НАУМУК, Волинські Новини
Фото Олександра ДУРМАНЕНКА