Обсяги вирубки лісу скоротилися майже удвічі. Що з цим робити і чи доцільно спрощувати умови для заготівлі деревини?
Автор Олександр Місюра, підприємець в сфері деревообробки, вперше опубліковано на Економічна Правда
Українські деревообробні та меблеві компанії публічно заявляють про значне скорочення заготівлі лісу зі сторони ДП “Ліси України”: у 2019 році – 20,9 млн м3, у 2023 р – 12,3 млн м3, що вже катастрофічно відображається на фінансово-господарській діяльності бізнесу.
Зокрема, це призводить до неможливості конкурувати на зовнішніх ринках та згортання виробничої діяльності в Україні, відповідно – відбувається втрата ринків збуту, робочих місць та зменшення сплати податків до різних рівнів бюджетів.
В свою чергу, лісівники та їх група підтримки у стінах парламенту уже підготовили законопроєкт, який спрощує рубки лісу та прибирає екологічні перепони для лісівників. Тобто хочуть зробити так, щоб рубати можна буде стільки, скільки захочеться, без будь-яких обмежень.
Звісно, авторитетні екологи та природоохоронні організації б’ють на сполох. Охоронці лісів невблаганні, публічні аргументи промисловців, лісівників та чиновників для них не переконливі – і вони дружно різко й гостро виступають проти послаблення екологічних обмежень під час заготівлі лісу-кругляка.
Проблема №1 – довіра!
Треба говорити відверто, представники природоохоронної спільноти, громадськість загалом не лише не довіряють лісівникам і їх лобістам, а й підозріло ставляться до їх ініціатив, адже майже завжди за хорошими лозунгами можуть приховуватися чергові “схеми”.
Наприклад, раніше багато розповідали про профіцит деревини (хоча на аукціонах її був дефіцит) і говорили про ніби нашестя шкідників-короїдів, як підставу для масових рубок, під цим “соусом” запровадили багатомільярдну “схему” “державної переробки” лісу, негативні наслідки якої до сьогодні відгукується в лісовому господарстві.
Справді, як можна довіряти словам депутатів, серед яких і Олександр Матусевич, які ще вчора використовували депутатські повноваження та перешкоджали реформі лісового господарства? Наприклад, забороняли створювати замість сотні неефективних лісгоспів єдине ДП “Ліси України”.
Тому дуже дивно, що вже сьогодні ці та інші представники парламенту організовують групи ніби на підтримку лісового господарства і взялися публічно захищати інтереси новоствореного ДП “Ліси України”. А що змінилося за рік?
Обличчя ті ж самі, як зі сторони активістів, депутатів, чиновників, так і підприємців. Отже, можна припустити, що і інтереси в кожного ті ж самі – в когось корупційні, в когось державницькі, в когось бізнесові, в когось суто громадські!
Ну і коли народний депутат Матусевич скаржиться, що процедура погодження рубок: “ОВД (оцінка впливу на довкілля) дуже дорога штука. За висновок державні підприємства сплачують приватній компанії сотні тисяч, а іноді мільйони гривень. Висновок не лише дуже дорогий, але й тривалий. Він робиться місяцями. За цей час деревина на горільниках псується та перетворюється з ділової деревини на дрова”, то простою мовою перекласти можна це так – у рубках лісу зберігаються чиїсь “інтереси”, а лісівники не хочуть ні з ким більше “ділитися”, все хочуть “контролювати” самі.
Тобто невже класична війна за контроль над розподілом лісових ресурсів знову набирає обертів? А тут ще вдалий момент підвернувся, бізнес вимагає збільшити рубки, тому цей аргумент якраз можна використати?
І це дуже небезпечно, коли форми змінюються, навіть відбувається реформа, а обличчя зберігаються ті ж самі, відповідно – існує ризик відродження “схем” до промислових масштабів. Принаймні, так описані події сприймають представники природоохоронних організацій і їхню логіку, емоції та побоювання можна зрозуміти.
Отже, якщо Міндвокілля, Держлісагентство, ДП “Ліси України” щиро прагнуть допомогти вітчизняному деревообробному бізнесу вибратися з кризи і хочуть збільшити рубки, то щонайменше комунікаційна стратегія зі сторони чиновників має бути простою, зрозумілою і чесною, а люди, які її представляють – повинні володіти хоча б елементарним кредитом довіри зі сторони громадськості.
Якщо про розмінування лісів вдається просто і зрозуміло пояснити таку потребу, то чому так само не можна вийти і чесно з народом поговорити про необхідність збільшення рубок?
І треба змінювати обличчя, які адвокатують реформи, “старим” обличчям уже ніхто не довіряє!
Проблема №2 – маніпуляції!
Замість того, щоб переконувати, що 150 млн грн ДП “Ліси України” планує виділити для будівництва лісових доріг і ніби усе це для протидії пожежам, скажіть чесно – ці сотні мільйонів треба “зарити” в дороги в лісах саме для того, щоб в першу чергу збільшити об’єми рубок, вивозити дешевше і зручніше ліс-кругляк і так виручити мільярди, які зараз дуже потрібно “влити” в економіку, а вже в другу чергу – дійсно охороняти ліси від пожеж.
Якщо ж чесно не говорити, то немає гарантій, що вся Україна знову тижнями не буде говорити, що лісівники “відмивають” сотні мільйонів гривень на дорогах під час війни. Але це ж не так!
Навіть від неправильної подачі хороших і дійсно потрібних ідей можна отримати додаткові проблеми і загрузнути у скандалах, замість того, щоб впроваджувати позитивні зміни!
Також по темі: В Україні планують зняти обмеження на вирубку лісів: під загрозою національні парки – експерт
Якщо потрібно найняти авторитетну аудиторську міжнародну компанію, щоб якось обґрунтувати короткострокові і довгострокові плани та радикальні методи діяльності ДП “Ліси України”, то в чому проблема? Нехай незалежна сторона скаже, що робити з українськими лісами в умовах війни?
І якщо хтось з “аудиторської четвірки” (Deloitte, PwC, EY, KPMG тощо) хоче отримати за свої послуги десятки мільйонів – заплатіть їм. Це буде значно дешевше і вигідніше для вітчизняної економіки, ніж перебувати у безкінечних корупційних ризиках та у війнах громадськості з лісівниками, бізнесу з владою довкола того, як саме господарювати в лісах.
Зрештою, ці гроші не лише повернуться, а й перетворяться у сотні мільйонів, якщо не в мільярди, доходів ДП “Ліси України”.
До речі, залучення зовнішніх суб’єктів, допоможе частково розв’язати і проблему з довірою, адже навряд чи хтось зможе звинуватити аудиторів у класичних “українських гріхах”: корупції, упередженості чи заангажованості!
Проблема №3 (основна) – війна!
Можна зберегти тисячолітні праліси в Карпатах, але разом з тим втрати нашу економіку, людей та тисячолітню історію (немає сумніву, що окупанти її перепишуть, якщо нас захоплять).
Про які принципи сталого розвитку можна говорити на лінії зіткнення? Про збереження яких екосистем піклуватися там на фронті? Кожен сантиметр землі, лісу та повітря просякнуті вирвами, мінами, кров’ю, порохом та потом. Знищене буквально все живе. І це тисячі кілометрів, величезні площі, зокрема і лісів.
Або згадаймо Чорнобильську зону, якщо російські окупанти окопувалися в “Рудому лісі” і нехтували небезпеку для власного здоров’я, то не важко уявити, що вони можуть витворяти з нашими наймальовничішими лісами, не дай Боже, їм туди добратися.
До слова, ще за панування Австро-Угорщини на українських землях заготовлений ліс у високогір’ї спускали по спеціальним канатним доріжкам, щоб не завдавати шкоди екосистемі, а коли прийшла радянська влада, ніхто з такими екологічними штучками “не грався”. Останнє – про характер окупантів, але й ми, зіткнувшись з загрозою нашого існування, маємо чітко визначитися з пріоритетами – спершу споживання ресурсів для організації оборони, потім – охорона природи.
Коли завершиться війна – хто знає? Чи є у когось гарантії, що сьогоднішнє широкомасштабне вторгнення не торкнеться Карпат, Полісся чи інших умовно спокійних регіонів? Питання риторичне.
Тому усі ресурси, включно з лісовими, мають максимально використовуватися для перемоги на фронті. Через це я особисто кажу: “Рубати ліс треба, не варто надмірно дбати про його збереження, коли питання стоїть виживання”. Зараз точно не до екологічних пріоритетів.
Однак, такий відступ від загальних правил не означає автоматично створення умов та шпарин для плекання схем та збагачення корупціонерів. Проблему потрібно розв’язувати комплексно, послідовно, прозоро та максимально публічно.
Замість висновків
Звісно, кожен з Вас може самостійно визначитися, де поставити кому у складному запитані про те чи більше рубати ліс під час війни та підтримувати економіку або ж навпаки – посилювати його охорону.
Втім, воєнна економіка та час кризи потребують ad-hoc рішень і відвертого лідерства навіть у лісовій галузі.
Хтось має взяти на себе публічну відповідальність, сміливо і рішуче ухвалювати непопулярні рішення: збільшувати рубки, боротися з корупцією, оптимізувати процеси управління тощо. І бажано це робити “новим” обличчям з кредитом довіри.
“Довоєнна” практики управління лісовим господарством – це шлях в нікуди, це шлях, який перешкоджає перемозі над зовнішніми та внутрішніми ворогами.