У селі Бірки Зміївської громади з 1938 року розташовується Державна дослідна станція птахівництва НААН України. Через війну цього року науковці не вирощували курчат, а також мали проблеми з логістикою та забезпеченням.
Як війна вплинула на роботу станції та наукові дослідження, Українському Радіо Харків розказав директор дослідної станції птахівництва Олег Катеринич.
Столиця українського птахівництва
Олег Катеринич розповідає: станція у Бірках — єдина в Україні наукова установа в галузі птахівництва, яка зберігає унікальну колекцію українських порід і популяцій домашньої птиці.
“Так склалося, що село Бірки, де розташована Державна дослідна станція, вже майже протягом 100 років, є столицею наукового птахівництва України. В Радянському Союзі було всього два інститути птахівництва — один під Москвою й один у нас. Все, що розроблялося для птахівництва, було зроблено саме в Бірках”, — каже науковець.
“На зараз в нас близько 2-2,5 тис. курей різних порід. За рік, з лютого по частину червня, отримуємо 100, 130, 140 яєць від однієї курки. Відсотків 20 — це харчове яйце, інші — реалізуємо. Близько 25 тис. яєць ми щорічно у вигляді інкубаційного яйця відправляємо майже в усі регіони України”, — розповідає Катеринич.
Як кури реагують на вибухи
Під час війни станція не зупиняла роботи, однак мала проблеми з логістикою. З кормом та грошима допомогли громадські організації: “Ми вижили й зберегли птицю, і вона є на даний час”.
“Було дуже тяжко, особливо на початку війни, тому що, починаючи з кінця лютого, березень, квітень — це пік реалізації нашої інкубаційної продукції для всієї України. Ми працюємо з населенням, в нього теж є чітко виражена сезонність: навесні придбають добовий молодняк, вирощують, восени отримують або м’ясо, або яйце. З початком війни логістика була повністю порушена, бо ми відправляємо через поштові відділення, а “Нова пошта” не працювала, “Укрпошта” не працювала”, — пояснює Олег Катеринич.
“В нас птиця майже повністю самоокуповує себе. Все, що птиця виробляє, ми реалізуємо, за ці кошти купуємо корми, годуємо птицю, і таким чином коло замикається. Реалізувати майже не було чого, тут гупало. Ми перебуваємо не в зоні активних бойових дій, але ж обстріли чутно”, — каже науковець.
За словами Катеринича, кури погано реагують на звуки вибухів.
“Наприклад, м’ясо-яєчні кури породи “Геркулес”, наша цікава розробка, більш флегматичні, тож менше панікують. А от несучки, кури яєчного напряму продуктивності, дуже чітко реагують на гучні звуки”, — пояснює Олег Катеринич.
Продукція дорожча, ніж у конкурентів ринку
На дослідній станції нині працюють 40 людей.
“Половина цього складу — суто наукові співробітники: доктори, кандидати наук, наукові співробітники без наукових ступенів. Близько 20 — обслуговий персонал, це ті, хто проводить дослідження на рівні лаборантів, годують птицю і таке інше”, — каже директор станції.
“Ми проводимо дослідження, ми досліджуємо несучість птиці, і до яєць ми ставимось, як до показника, який характеризує ту чи іншу курку, чи індичку, тобто генотип птиці. Ми проводимо відбір, створюємо нові форми, гібриди”, — пояснює Олег Катеринич.
Директор каже, дослідна станція птахівництва наступного року матиме менше бюджетних грошей: “Нам вже повідомили, що буде суттєве скорочення фінансування”.
Продукція ж науковців вища ціною за конкурентів, каже Катеринич.
“З одного боку, ми державна установа, але державна наукова установа, першочергово ми проводимо наукові дослідження. Разом з цим ми дійсно утримуємо на власній базі генофонд вітчизняних порід та популяцій курей і індиків. Це унікальна колекція, більш ніде у світі нема, і в Україні нема. На жаль, ми не маємо власної землі. Комбікорм ми робимо самі, але всі інгредієнти купуємо через тендери, тому в нас продукція навіть дорожча, ніж на товарній птахофабриці”, — каже директор.
Цього року через війну стадо не відтворювали: “Ми не садили добовий молодняк для себе. В нас птиця зараз доросла, ми залишили на другий рік, сподіваємось, що все буде добре, і Україна вже в наступному році отримає племінну продукцію власної генетики”.