Символом весни 2022 року став український трактор, який буксирує трофейний російський танк. Втіленням весни 2023 року можуть стати сапери, які розмінують поля на звільненій українській землі. Фокус з’ясував, як пройде посівна кампанія, зокрема на звільнених територіях.
Повномасштабна війна, розпочата Росією, згубно діє на всі галузі української економіки. Але агросектор, який укорінився в землю, особливо вразливий через ризик фізичної втрати посівних площ у процесі окупації, бойових дій і мінування.
Як повідомив Петро Мельник, президент Українського Клубу аграрного бізнесу (УКАБ), виконавчий директор і співвласник компанії Agricom Group, порівняно з довоєнним 2021 роком скорочення посівних площ сягає 26%. При цьому відносно 2022 року значного зменшення не очікується і показник залишається приблизно на тому ж рівні — майже 20,5 млн га під основними сільськогосподарськими культурами.
Маленька площа. Чому аграрії обробляють менше земель, ніж раніше
За словами Петра Мельника, скорочення посівних площ в Україні відбувається через такі фактори:
- тимчасова окупація частини території України;
- ведення активних бойових дій;
- забруднення територій вибухонебезпечними предметами;
- знаходження земель поруч із кордоном Росії та Білорусі.
Але скорочення площ — не єдиний негативний фактор, який впливатиме на майбутній урожай українських аграріїв.
“Через низьку ціну на основні сільськогосподарські культури на внутрішньому ринку в цьому році аграрії мають значні фінансові складнощі. Проте все одно проводитимуть посівну на всіх своїх територіях, швидше за все, без дотримання необхідних технологічних процедур, що позначиться на рівні врожайності”, — попереджає Петро Мельник.
Справді, на старті посівної на ринку зберігається велика невизначеність, а ризики залишаються високими.
“Внутрішні ціни на сільгосппродукцію під час війни поводилися аномально і втратили зв’язок зі світовими орієнтирами. І зараз сільгоспвиробники вичікують, намагаються отримати будь-які сигнали і зрозуміти, що далі відбуватиметься з цінами на фінальну продукцію та фактори виробництва і як протягом пів року розвиватиметься ситуація з безпекою та експортом зерна”, — розповідає про настрої у галузі Роман Нейтер, аналітик Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки.
Що посіють? Які культури будуть головними для весняної посівної
Якщо в 2022 році війна почалася на етапі активної підготовки до посівної, аграріям на той момент було вже важко відкоригувати свої плани. Але зараз, готуючись до нової кампанії, виробники намагаються врахувати ризики війни та перспективи збуту врожаю.
Роман Нейтер з погляду перспективи експорту з урахуванням фізичних обмежень пропускної спроможності інфраструктури та високої вартості логістики вважає, що привабливішим для агровиробників зараз виглядає соняшник, який можна переробити на олію чи шрот.
У такій ситуації, за оцінками Петра Мельника, у 2023 році спостерігатиметься зменшення посівних площ під зерновими культурами на 2,4 млн до 8,7 млн га, та збільшення під олійними, відповідно, на 2,4 млн до 9,7 млн га.
Олександр Нечипоренко, заступник директора Національного наукового центру Інститут аграрної економіки, виконавчий директор Північного міжрегіонального наукового центру НААН, також прогнозує, що питома вага зернових і зернобобових зменшиться проти довоєнного періоду більш ніж на 7% та становитиме майже 50% усіх посівних площ, а частка пшениці знизиться до 20-21%, тоді як до війни цей показник у середньому сягав 25,8%.
“Скорочення площ під кукурудзу очікується на 1,5-2%. Виросте у структурі посівів і частка соняшнику з 23% до 26,5%, що разом із соєю і ріпаком приносить аграріям найбільш суттєві доходи”, — продовжує Нечипоренко.
За оцінками вчених Інституту аграрної економіки, подібні зміни структури посівів не несуть загрози продовольчій безпеці України, адже прогнозоване в 2023 році валове виробництво сільськогосподарських культур значно перевищить внутрішню потребу в них.
Головним стимулом перегляду структури посівів для аграріїв стали спровоковані війною проблеми зі збутом продукції.
“Через напад Росії ми отримали дуже високу вартість логістики й обмеження експортної пропускної спроможності. Тому зараз вигідніше вирощувати олійні культури, які мають удвічі вищу ціну порівняно із зерновими, що дозволяє хоч трохи компенсувати логістичні витрати“, — пояснює мотив виробників Петро Мельник.
Кукурудза зараз виглядає менш привабливою, адже частина торішнього врожаю якої просто залишилася на полях — її не стали збирати, бо для її зберігання потрібні спеціальні умови.
“Найбільше насіємо соняшнику, — продовжує Олександр Буюклі, виконавчий директор Першого українського сільськогосподарського кооперативу (ПУСК). — Зазвичай, до війни, найбільші площі відводилися під “царівну полів” — кукурудзу. Але з одного гектара кукурудзи збирають 7-9 тонн, а того ж соняшника — 2,5-3,5 тонни. Відповідно, місця для зберігання потрібно менше, а ціна вища. Тому в період війни олійні — більш привабливі”.
Олександр Вержиховський, операційний директор компанії ІМК, підтверджує, що зараз вигідніші ті культури, які з одиниці площі дають менший валовий урожай. Тому з трьох культур, що традиційно вирощуються компанією ІМК, вирішили віддати перевагу озимій пшениці та соняшнику за рахунок зменшення обсягу посівів кукурудзи.
У групи “Агротрейд” у фокусі також більш рентабельні культури. “Якщо у 2022 році кукурудзою ми засіяли 15,5 тис. га, то на цей рік запланували всього 6,7 тис., — ділиться планами директор агропромислового департаменту групи “Агротрейд” Олександр Овсяник. — При цьому ми вдвічі збільшили посіви озимого ріпаку Також у нас стратегічно було передбачено накопичення насіння ярої пшениці, й оскільки ситуація з ціною пшениці вирівнюється, цьогоріч ми плануємо засіяти цією культурою 12 тис. га”.
Компанія “Континентал” у 2023 році планує зібрати із 79,6 тис. га урожай озимих — ріпаку, пшениці та ячменю, а ярими культурами збираються засіяти 104,6 тис. га.
“Компанія вже взялась до посіву, почавши з ярого ріпаку. Наступними сіятимемо соняшник, кукурудзу, сою, цукрові буряки та гречку, — розповідає Фокусу Віталій Ставничук, операційний директор Компанії “Континентал”. За словами співрозмовника Фокусу, у цьому сезоні новою культурою для компанії став ярий ріпак, площі під який відвели за рахунок коригування обсягів кукурудзи. Адже вал збирання ріпаку набагато менший, а ця культура високорентабельна.
Олександр Буюклі додає, що під час війни аграрії також віддають перевагу сої, оскільки вона має високий попит, як на внутрішньому ринку, так і за кордоном, і має хороше співвідношення низької собівартості та досить високої ціни в поточному сезоні. При цьому, ячмінь став одним з аутсайдерів за рентабельністю і в структурі посівних площ посідає одне із заключних місць.
Структура посівів матиме й регіональні відмінності. “У розрізі областей традиційно значна частка посівів озимих концентрується в Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Кіровоградській і Черкаських областях, де зниження площ під пшеницею і ячменем мінімальне. Проте висока вартість логістики робить непривабливою озимі зернові для північних і західних областей”, — розповів Фокусу Буюклі.
Горох, гречка, конопля. Які нішеві культури будуть популярні в агровиробників
Ті підприємства, які не бояться експериментувати, можуть зробити ставку на нішеві культури. За словами Олександра Буюклі, для українських фермерів це, насамперед, горох, обсяг землі під який стабільно сягає 120-130 тис. га, і під новий урожай планують засіяти 132,9 тис. га (на 10,4 тис. га більше., ніж у 2022 році). Також значні площі відводять під овес і гречку — 155,4 тис. га (+3,9 тис. га) та 116,2 тис. га (+1,6 тис. га) відповідно.
Справді, гречка, посіви якої до війни рік у рік скорочувалися, нині стає для агровиробників привабливішою.
“У минулі сезони значну частину гречки Україна імпортувала, й основну частку імпорту становила гречка російського походження. Але зараз українські аграрії наростили посівні площі та вирощують гречку поблизу переробних заводів у Житомирській, Волинській, Рівненській, Кіровоградській та інших областях, а посівних площ тис. га вистачає, щоб повністю покрити українські потреби цієї продукції“, — коментує Буюклі.
Звернути увагу на гречку, зокрема, спонукало ускладнення експорту іншої агропродукції. Адже вирощування гречки обіцяє аграріям гарантований збут на ринку.
“Після різкого скорочення імпорту гречки в Україну, де факто — його зупинки, внутрішній ринок відреагував значним підвищенням цін. Тоді інтерес до цієї культури зріс, особливо серед тих виробників, хто вже мав досвід і володів технологіями її вирощування, — розповідає Роман Нейтер. — Зараз гречка може бути більш цікавою, ніж стандартні рішення. І для малих господарств із земельним банком 100-200 га може бути доцільним відвести під неї до 10% земель”. Співрозмовник Фокусу очікує, що посівні площі під гречку виростуть і в 2023 році ми навряд чи побачимо такий стрибок цін на цю крупу, як у минулому році. Ба більше, цілком можливо, що роздрібна ціна на гречку знизиться.
Олександр Буюклі додає, що для півдня України також досить привабливою нішевою культурою є сорго, якому властива низька собівартість та посухостійкість і в новому сезоні. Ймовірно, сорго в 2023 році засіють 30-40 тис. га.
“З нішевих культур цьогоріч ми [у групі “Агротрейд”] засіватимемо гірчицю на майже 2,5 тис. га, — розповідає Олександр Овсяник. — Також плануємо посіяти 200 га конопель. Це проєкт минулого року, але він не був реалізований, оскільки ми не захотіли в умовах війни починати працювати з ризикованою культурою”.
У компанії “Континентал” у 2023 році залишили у посівній структурі важливі для продовольчої безпеки України цукрові буряки та гречку. Їх оперативно ввели у сівозміну минулого року. Незмінними в цьому сезоні залишаються й обсяги вирощування картоплі, під яку відвели понад 2 тис. га.
“У минулому році гречку ми вирощували вперше, а цьогоріч площі під цією культурою суттєво збільшили — з 1,2 тис. га до 3,9 тис. га. Адже культура виправдала надії на продуктивність та врожайність: її валовий збір досяг 2 тис. тонн, а врожайність — 1,8 тонн з га”, — розповідає Віталій Ставничук.
Повернення полів. Як пройде посівна на звільнених ЗСУ територіях
Збройні сили України звільнили вже майже 40% територій, окупованих після 24 лютого 2022 року. Життя на цих землях оживає: відновлюється зв’язок, робота платіжної системи, бізнесу. Здавалося б, на поля має вийти сільськогосподарська техніка та провести весняну посівну.
Але Олександр Нечипоренко попереджає, що агровиробники не зможуть провести повноцінну посівну на деокупованих територіях ще не один рік.
“У місцях падіння боєприпасів найвищий рівень забруднення ґрунту визначається за вмістом важких металів, насамперед кадмію і свинцю. Отже, значна частина деокупованих угідь отримала величезну екологічну рану й ще довгі роки не зможе повноцінно давати врожай”, — констатує Нечипоренко.
Як з’ясував Фокус, ситуація з весняною посівною на звільнених від ворога землях у різних агровиробників дуже індивідуальна. За словами Олександра Буюклі, найчастіше на таких територіях аграріям перешкоджають такі проблеми:
- мінування полів та лісосмуг;
- недостатня кількість посівного матеріалу;
- дефіцит мінеральних добрив;
- недостатність палива;
- проблеми з технікою та запчастинами;
- обстріл;
- відсутність належного доступу до кредитних ресурсів.
Однак в опитаних Фокусом компаніях розповідають і про позитивний досвід.
“У 2022 році нам не вдалося здійснити посів на майже 32 тис. га земель, насамперед із міркувань безпеки, — згадує Олександр Вержиховський. — Адже ці землі протягом лютого-березня 2022 року були окуповані або на них проходили інтенсивні бойові дії, відповідно, перед поверненням їх в обробку після деокупації перед нами стояло завдання їх обстеження щодо відсутності мін та інших вибухонебезпечних предметів, а за необхідності — і розмінування”. Оскільки ці роботи вже виконані, в цьому сезоні ІМК планує засіяти всі 100% площ.
Але така ситуація, швидше, властива територіям, з яких ворога вигнали ще навесні 2022 року. У групі “Агротрейд”, за словами Олександра Овсяника, звільнену торік частину земель на Чернігівщині та Сумщині вдалося за кілька тижнів очистити від залишків снарядів та успішно провести посівну та зібрати врожай.
Але в Харківській області, яку деокупували восени, ситуація досі залишається складною.
“Лінія фронту змістилася, але працювати там небезпечно через постійні обстріли. Більшість полів заміновано. Має відбутися їх розчищення від снарядів, що доволі довгий і складний процес. Частина земель — до 5% земельного банку — ми навіть не розглядаємо для роботи, оскільки вони надто небезпечні”, — розповів Овсяник.
Оскільки розмінування триває дуже повільно, у Херсонській області, згідно з повідомленнями місцевих ЗМІ, агровиробники намагаються створювати свої підрозділи для розмінування, щоб самостійно перевіряти поля та прискорити процеси. Однак деякі нехтують безпекою і виходять на неперевірені поля на свій страх і ризик.
Продати зерно. Чи сподіваються аграрії на експорт нового врожаю
Не може бути й сумнівів, що вирощеного українськими аграріями врожаю у 2023 році вистачить, щоб нагодувати країну. Надлишки виробники намагатимуться експортувати, як це й відбувалося у 2022 році, незважаючи на суттєві пов’язані з війною перешкоди.
Нагадаємо, морський експорт із початку повномасштабної війни було заблоковано росіянами, поки в Стамбулі 22 липня Україна, Туреччина та генеральний секретар ООН Антоніу Гуттереш не підписали Ініціативу щодо безпечного транспортування продовольства з портів “Одеса”, “Чорноморськ” та “Південний”. Після цього перше після 24 лютого судно з українським зерном вийшло з порту Одеси 1 серпня.
“Якщо всі наявні канали експорту працюватимуть належним чином, а це річкові порти Дунаю, західні кордони нашої країни, морські порти (так званий “зерновий коридор”), то призначену для експорту частину врожаю вивезти вдасться”, — запевняє Петро Мельник. — Але якщо хоч один із каналів буде заблокований, реалізація продукції опиниться під великим питанням”.
Як підкреслює Олександр Буюклі, більшість виробників очікує, що морські порти функціонуватимуть й основна частина зерна приблизно 3-3,5 млн тонн на місяць піде на експорт саме по “зерновому коридору”.
Термін дії “зернової угоди” спливав 18 березня 2022 року, і необхідність її продовження Росія використовувала як інструмент тиску та шантажу. Зокрема, нещодавно в МЗС РФ зазначили, що продовження угоди про зерно можливе лише в разі врахування інтересів російських виробників сільгосппродукції та добрив щодо безперешкодного доступу на світові ринки. Тобто невизначеність зберігалася до останнього моменту.
Однак 18 березня міністр інфраструктури Олександр Кубраков повідомив, що угода щодо “зернової ініціативи” пролонгована ще на 120 днів.
“Вдячний генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гуттерешу і президенту Туреччини Реджепу Ердогану, а також усім країнам-партнерам за спільні зусилля для продовження документа ще на 4 місяці, — заявив Кубраков. — Це означає, що Україна продовжує експортувати через три морські глибоководні порти свою агропродукцію“.